Публікації

ANNO ANN (есей за мотивами роману "Непрості" Тараса Прохаська)

-
Зображення
1. Нелітература Є поезія, яка про себе каже: «Ні, я не поезія взагалі». Є проза, яка не хоче бути прозою, називає себе «непрозою». Я кажу тобі: для мене найліпша література та, яка не хоче й не може бути лише літературою. Вона завжди залишається трохи в категорії «ні се ні те», а водночас може формувати новий, хоч і «тихий» канон. У ній мало важить поняття «майстерності», хоча всі її автори – безперечні майстри. Вона не любить прикрас, хоча вся ця нелітература – прекрасна, як найяскравіший сон, який хочеш затамувати у пам’яті на довго-довго. Дослідники розводять руками і кажуть, що вона не надається для літературознавчого аналізу. Мабуть, вона надто цілісна, аби підлягати законам розщеплення, розтину на частини. Може, надто невловима, як ранкова імла чи плотиця у ріці. У неї можна входити, мов у дім. Іноді це будинок давнього приятеля і нам відчинять, якщо делікатно постукати. Інколи – покинута хижка в горах із перехнябленими поточеними шашіллю дверима. Буває – це камінь. І н
Дописати коментар
Докладніше
-
Зображення
Співприсутність Розділ 1. Поміж дійсністю і снами *** Що ти зробив зі мною? Спливаю ніжністю, мов свіча   воском… Стаю рікою,   струмую в небо Чумацьким Шляхом… Хочеш, їстиму вишні з твоїх долонь ? Хочеш, питиму молоко, щоб пропахнути домом наскріз ь? А хочеш…забуду всі слова, їх все одно постійно бракує, щоб сказати   тобі, що ти більший за ніжність, що ти дивовижніший за всі світанки і добріший за голубів, які вдячно збирають   сніжини хліба? *** Мій витязю, наче зорю, в садах яблуневих, світлих, я тихо боготвою, усе, що було нам квітнем. У ніжних пальцях весни тремтять, мов зітхання, звуки. З печаллю взявшись за руки, повільно зринають сни. БАЖАННЯ Світ струмує в тобі, мов у дереві кров зелена. Від землі і до серця натягнено струни. Це   не чари, та прийде раптом натхнення, мов лавина, народжена мрій відлунням. Віршувати слова і шукати рими ти не будеш ніколи так, як раніше. Раптом видимим стане
1 коментар
Докладніше
-
Зображення
ЗЛИВА Я хотіла цієї зливи давно. Мені здається, я чекала її роками, як буває виглядають когось із близьких, які помандрували в далекі краї. І коли вона сталася – густа, прохолодна й невпинна – я спершу затрималась у натовпі під скляним дашком виходу із метро. Звісно, це необачно бігти до зупинки асфальтованою доріжкою, яка раптом обернулась у потік живої води. Час від часу спалахують блискавиці. Від деяких небо тріскає, а потім гуде, як велетенський дзвін. Звісно, це необачно, але… Я чекала цієї зливи надто довго, щоби тепер обережно перечікувати її.   Вода була всюди. Скільки я бігла? Хвилину? Дві? Відчинені двері маршрутки і кілька відчайдушних дівчат із вологим волоссям і мокрим одягом, що прилипає до грудей і стегон. Декілька хвилин подорожі в теплому авто. Вікна маршрутки золотисті, з руслами крапель. Стеля протікає в кількох місцях і тонкі цівки води збігають на руки і плечі тим, хто волів би вийти з усієї цієї пригоди сухеньким. Я думаю, в зливі є щось прадавнє.
Дописати коментар
Докладніше