Катерина Девдера. Блог.

1. Нелітература Є поезія, яка про себе каже: «Ні, я не поезія взагалі». Є проза, яка не хоче бути прозою, називає себе «непрозою». Я кажу тобі: для мене найліпша література та, яка не хоче й не може бути лише літературою. Вона завжди залишається трохи в категорії «ні се ні те», а водночас може формувати новий, хоч і «тихий» канон. У ній мало важить поняття «майстерності», хоча всі її автори – безперечні майстри. Вона не любить прикрас, хоча вся ця нелітература – прекрасна, як найяскравіший сон, який хочеш затамувати у пам’яті на довго-довго. Дослідники розводять руками і кажуть, що вона не надається для літературознавчого аналізу. Мабуть, вона надто цілісна, аби підлягати законам розщеплення, розтину на частини. Може, надто невловима, як ранкова імла чи плотиця у ріці. У неї можна входити, мов у дім. Іноді це будинок давнього приятеля і нам відчинять, якщо делікатно постукати. Інколи – покинута хижка в горах із перехнябленими поточеними шашіллю дверима. Буває – це камінь. І н